четверг, 16 августа 2018 г.

Щербина Ф.А.
Петро-кубанец
(отрывок)

Не орли то в чистом поли,
 И не птицы то литают,
 Козаченьки на простори
 Нимца киньми догоняют.
 Мов, зирвалась стромовина,
 Хлопец бравый оддилився,
 Швидко, стийко, як пружина,
 Вин за нимця ухопився.
 Кинь у нимця спотикнувся,
 Так казак штовхнув скотину,
 Немец на бик похитнувся,
 А козак його за спину.
 Наче рака взяв за клешни,
 Щоб не бигав, ни кусався,
 Та и нимец той сердишний,
 Здаться сразу догадався.
 Бога наш казак боявся,
 Як то маты приказала,
 Зря вин нимця не торкався,
 Душа в сили миру знала.
 Не повив козак ще нимца,
 Як тим часом пид горою,
 Збоку лиса, за колинцем,
 Нимци кинулись товпою.
 Отбить нимца-капитана,
 Що попав в козачьи сильца,
 Тут кубанец, як барана,
 Перекинув в сидло нимця.
 В повод взяв его коняку,
 Став вертаться до отряду,
 Гнав вин дуже скотиняку,
 Наче ихав по наряду.
 От свои вже показались
 С гиком, шумом, криком, свистом,
 На атаку поривнялись
 И пустили коней бистро.
 Грим гремит, и дощ из хмары
 Льется, блискавка падае,
 Не огни и не пожари —
 Люта смерть на скрипци грае.
 Дружно бились тие нимци,
 Капитана вызволяли,
 В кучу сбились, наче в синцах,
 Лиш рубались, не стриляли.
 А козаченьки-кубанци
 Ще мужнищне отбивались.
 Бо поили добре вранци,
 Та и нимца не лякались.
 Скоро биться перестали,
 Стали возли раэбираться.
 Нимцив всих в полон забрали,
 З ними стали вже якшаться.
 Тридцать в кучу навалили,
 Тих, що смерти полюбились,
 Сорок в ранах наличили,
 Та й своих не доличились.
 Семеро из сотни вбито
 Та урядник с офицером,
 И землею всех покрило
 За одним для них барьером.
 Козаки и нимци вкупе
 В землю рядом полягали,
 Хоч в одной були халупи,
 Та цього вони й не знали.
 Там порядки так створились,
 Щоб вси люде без остатка
 В домовинах помирились,
 Мов, то дити ридны в батька.

Комментариев нет:

Отправить комментарий