пятница, 11 августа 2017 г.

Васыль Мова (Лиманский)
Творы
Мюнхен, 1968г.
Малюнкы з натуры
(З нотаткы слидчого судди).

На початку симдэсятых рокив довэлось мэни служыть слидчим суддэю в надкубаньский краини, як раз на граныци Чорномории з Линиею. Краина та багата на душогубства, розбышацтва, грабункы та злодийства, бо розлэдащили з нужды козакы-пэрэсэлэнци та хижакувати з натуры черкэсы, нэ маючи пожывы у вбогий закубаньский краини, бэзпэрэстанку прокрадаються и впадають  жывосылом на Чорноморию и Линию и роблять людям шкоду, а  слидчому судди завдають бэзпэрэстанну роботу. Тилькы тры рокы працював я на тий слидчеський служби, а напрыкрылась вона  мэни аж надто. Нэ маеш було видпочинку ни на годыну, робыш нэ покладаючи рук. А як выбижиш из своей рэзыдэнцыи на якэ «произшестя», то вже скоро додому нэ вэрнэшся, бо нэ волиеш  захопыть гарячих слидств по одний справи, як уже тоби и нова робота наспила: або вбыто кого, або замордовано махамэцькым звычаем, або пограбовано, — то й бигаеш з одного кутка своей округи в другый вэрстов за сорок, за пьятдэсят, або и за сто вэрстов, и скризь тоби клопоты, скризь тоби робота. Така бэзпэрэстанна  вовтузня з злочинствамы та злочинцямы, зусыльна физычна праця, клопоты бэз кинця и краю — усэ тэ дие на твою душу якось гнитучо, навить ожорсточае тэбэ. Алэ нэ можна запэрэчить, шо з другого боку слидчеська праця мае на чоловика и благэ дийство:
вона зазнакомлюе його з выворотом народного жыття, помагае спизнать хмуру, ганэбну та нэпрыялэчу його сторону. Якым бы
идэалистом нэ був слидуватэль, а попрацювавшись до ладу килька рокив, знэхотя почуеться, шо вэлыка частына рожевой полуды в
його поглядах на народ и народнэ жыття кудысь видпала,  затинывшися поволокою зовсим хмурою. Замисть чеснот и всякых  инших сымпатычных прояв народного духа на кожному ступни  зустринэ вин злэдащилисть, розпуствю, ганэбни похопы та потяги,
зроджени и розплоджени нуждою, лыхом та тэмнотою — наслидком лэдачого суспильного строю. Алэ черэз тэ ще выдатнишимы
и гарнишимы здаються справжни народни чесноты, — ти вэлыко-сымпатычни власности людського духа, яки выявляються в
одризных трапунках, а такых трапункив тэж багацько. Взагали кожному, хто попрацюе на такий посади, як слидчеська, народ
з його жыттям освитляеться зовсим иншим свитлом — мэнче б мистым, алэ бильше натуральным — и такым чином погляд його
набырае бильше рэальности. Алэ на сьому нэ кинчаеться благэ дийство слидчеськой праци: вона збагачае фактамы народного
жыття, справжнимы, бэзпэрэчнымы фактамы. Нэ можна и уявыть соби, скилькы людэй з особыстымы вдачамы, скилькы моральных
образив пэрэсунэться и пэрэмыгнэ пэрэд очима слидчого судди. Для здибного кунштаря то був бы матэриял вэлычезный и высокой вартости, алэ, на жаль, у наших краинах слидчому судди, хоча б и нэбэзкэбэтному, нэ до кунштарного малювання. Увэсь час його
затрачуеться на чисто судовый, юрыдычный розслид; вин цилком мусыть зосэрэдытыся на тий сухий роботи, та й та робота вэдэться
похапцем, нашвыдку: абы-абы хоч трохы освитлылось злочинство, выявывся злочинэць, вдовиднылася його вынуватисть, то мэрщий
и кыдаеться справа в суд, як скорохвацько спряженый блынэць на скорохвацьку йижу. Такэ самэ було и мое становыще. Тилькы
колы-нэ-колы, замисть видпочинку, заносыв я в нотатку дэяки  явыща з того жыття, шо обнагочалося пэрэдо мною, и рэгулював
блидэньки нарысы дэякых образив.
 И, пэрэглядаючи тэпэр лысткы  старой нотатки, пэрэймаюся жывым жалэм: так мало захоплэно в их цикавого, характэрного, та й тэ, шо захоплэно, зазначенэ так лэгэнько, ридэнько, мляво... Рахувалось, бачтэ, шо подробыци збэрэже памьять, алэ з того часу у памьяти пэрэтряслося  стилькы всякого грумызду, всякого хабузу та хамла з людського  побуту, шо досконально прыгадать ти подробыци и видновыть до ладу образы — нэ сыла. Алэ, нэ рахуючи на квалификацию  выдатного кунштаря, зважывся я от подать до друку килька
блидэнькых нарысив з такою надиею, шо шановни читачи, вырикаючи свий засуд, матымуть на увази нэвэлычки прэтэнсии и добрый намир автора.
(дали будэ)

Комментариев нет:

Отправить комментарий