пятница, 11 августа 2017 г.

2-я часть
Васыль Мова (Лиманский)
Творы
Мюнхен, 1968г.
Малюнкы з натуры
(З нотаткы слидчого судди).
1. Тры мандрьохы.
Одного разу якось пробигав я «по произшестям» тыжнив зо два, напрацювався, налютывся, знэмощив, та, як прибув нарэшти
додому пизно увэчори, то здалось мэни, наче я сподобывся у рай ускочить. Бо дэ ж пак: господа гарнэнька, у кимнатах
чистэнько, лижко мьякэнькэ та билэнькэ, блощиць нэмае — Господы, як то воно любо! Мэрщий роздягся, обмывся гарнэнько, выпыв
лэжачи склянку гарного чаю та й заснув мицным та солодкым сном. Другого дня прокынувся такы пизнэнько — уже сонце
пидбылося. То був дэнь празныковый, нэробочий, и вже цього було досыть, шоб я почувся щаслывым и шоб усэ на свити, на мий  погляд, покращало и помылишало. На шо погляну, всэ мэни  прывитнэнько усмихаеться и любэнько лоскоче мэни сэрце, а тут ище в надолугу и ранок выбрався ясный та тыхый. Сивши биля видчинэного виконця зи склянкою чаю, позырнув я на частыну  слободы, шо була мэни на выдноци з широкымы, алэ выгынчастымы  вулыцямы и бэз ладу розкыданымы хатамы, на окопы старой фортэци,
шо зэлэнилы на горби за слободою, на бэзкраю закубаньску  нызыну з тэмнымы лугамы, и почувся так гарно та любо, шо краще и
нэ трэба. Алэ нэ довго довэлось мэни корыстатыся з вильготы та мылуватыся прыродою. Нэзабаром видчинылыся двэри з пысарни,
и до мэнэ уступыв пысар, тарабанячи обируч цилу копыцю  пакэтив, та як поклав вин их пэрэдо мною на стил, то в мэнэ аж сэрце
впало. Шоб тилькы прочитать ту копыцю пысаного папэру, то скильки того часу трэба — прямо на дэнь роботы! А пакэты ж
давни, миж нымы дэяки пыльни, багацько арэштантськых, а з нымы гаятысь нэ можна. Нидэ було дитысь! Поскорбувавши та
постогнавши, почав я пэрэбырать пакэты, затявшись на тому, шоб той дэнь упоратысь тилькы з арэштантськымы, а инши
вэрнуть назад у пысарню аж до другого дня. Так же и  арэштантськых выявылось чимало. За час моей нэпрытомности пры шистьох
пакэтах прыпроваджено до мэнэ аж дэсять арэштантив: симох чоловикив и трьох жинок. И усих же трэба бэз жадной заигайкы
пэрэпытать, про всих скомпонувать протоколы и постановления — лыхо та й годи! Пиднявшись на вси способы, шоб тилькы
вымудрувать соби якнайбильшой полэгкости, поклав я ще так, шоб до обид пэрэпытать тилькы арэштанток, а писля обид уже и за
арэштантив узятысь. И от гукнув я вистовому козакови, шоб збигав у «правление» и вэлив прывэсты арэштанток, а сам,
похапцем допываючи чай, почав розпэчатувать и розпаковувать  пакэты.
(дали будэ)

Комментариев нет:

Отправить комментарий