вторник, 14 ноября 2017 г.

Торба смеха и мешок хохота
Краснодар, 1995
Пивень А.Е.
Дид та школяр
стр.64

Було цэ дило в давню старовыну, як ище по сэлах та станыцях мало школ було.
Тоди як хто з богатых людэй хотив сына оддать у школу, то й трэба було одвозыть його у трэтю, або в пьяту станыцю, бо нэ в кажний станыци булы школы.
Одного разу ишов такый школяр из школы до дому, на литню вакацию, та й зайшов у одно чуже сэло, чы станыцю. Уже зайшло и сонцэ, трэба було попросыться до кого-нэбудь пэрэночувать. Зайшов школяр у одну улыцю та на биду попав у такэ мисцэ, що на тий улыци, наче ричка, стояла вэлычезна калюжа, так що дали нияк нельзя було йты, — хоч назад вэртайся.
Дывытьця школяр, аж йидэ дид порожним возом, вин и просыть:
 — Диду, будьтэ ласкови, пэрэвэзыть мэнэ черэз оцю калжу на сухэ мисцэ.
 — А хто ты такый? — пытае дид.
 — Школяр.
 — Шкляр? Ну, то й добрэ, що ты шкляр, бо в мэнэ дома шыбкы йе побыти; сидай, повэзу тэбэ аж до дому.
Школяр швыдэнько змостывся мовчкы на воза та й пойихалы. Трохы згодом, дид роздывывся, що у школяра высыть черэз плэче торба, та й пытае:
 — А що цэ у тэбэ в торби?
 — Кныжкы, — каже школяр.
 — Та хто-ж ты такый?
 — Школяр.
 — Э, як що ты школяр, так гэть к бису з воза, бо я знаю вас школярив — уси вы ноголо шыбэныкы!
Погано прыйшлось бы школяреви, та тильке вин був догадлывый хлопэць. Як став його дид проганять, вин швыдэнько пишов по вийю, сив на ярмо, вынняв прытыку та на волив: "Соб! Гей!" — та й выйихав с калюжи на сухэ, а волив коло калюжи бросыв. Нэ успив розглядитьця дид, а школяра и блызько нэма, а вин остався сэрэд калюжи на вози, бэз волив. Лаявся, лаявся дид, та ничого нэ поробыш! Прыйшлось волив ловыть та сэрэд калюжи в грязи у виз запрягать.
(дали будэ)
==============================
Торба смеха и мешок хохота
Краснодар, 1995
Пивень А.Е.
Дид та школяр
(окончание)
стр.66-67

А школяр тым часом пишов та й пишов по станыци, та заглядившы у одний хати свитло, попросывся ночувать, зализ на пичь, та й сыдыть, гриетьця; на свою биду вин як раз попав у дидову хату.
Прыйихав дид до дому увэсь в грязи, росприг волив та й увийшов у хату, колы роздывывся, аж и школяр на пичи.
 — Э, так це й ты тут! — каже дид. — Ну, щастя-ж твое, що тэпэр я нэ такый сэрдытый. Злазь же с печи та будэм вэчерять.
Силы, повечерялы, а дид ничого — мовчыть. Кончылы вэчерю, помолылысь Богу, а дид тоди й каже:
 — Теперь будэм спать лягать, та тильки я хотив тэбэ попытать, чы гаразд там вас у школи вучать.
Узяв школяра за рукав, пидвив до каганця, показуе на огонь та й пытае:
 — Скажы мини, що це таке?
 — Хиба-ж вы, диду, нэ знаетэ? Огонь!
 — Брешеш, сучый сыну! — крыкнув дид, та хвать школяра за чуба. — Це у нас зветьця красота, красота, красота...
Добре намняв школяреви чуба, а тоди показуе на кишку, та опьять пытае:
 — А це що таке?
 — Кишка, — каже школяр.
 — Брешеш, сякый-такый! Це у нас зветьця чыстота, чыстота, чыстота...
Та знову намняв добре чуба.
 — А цэ як зветьця? — показуе дид на сволок.
 — Сволок, — каже с плачем школяр.
 — Брешеш, сучый сыну! Це зветьця высота, высота, высота...
Та й знову за чуба.
 — А це що таке? — показуе на воду.
 — Вода, — каже школяр.
 — Брешеш, бисив сыну! Цэ у нас зветьця благодать Божа, благодать Божа, благодать Божа...
Намняв дид школяреви чуба, скильки хотилось, та  наказуе:
 — Оцэ тоби, розумный школяр, наука, щоб старых людэй почытав, та поважав, а то, може. вас у школи цему не учать. Тэпэрь лягай спать, та помны мою прышту.
Лиг школяр спать, а дид з бабою зализлы на пич та скоро й поснулы; тильки одному школяреви нэ спытьця, — дуже чуб болыть. Прыслухавсь вин, що дид з бабою уже добре заснулы, та й надумав зробыть штуку, щоб и дид його помныв. Пиймав вин кишку, прывьязав до хвоста кусок прядыва, намочыв його в каганци, та й запалыв, а кишку пустыв на горыще. Выйшов тоди сам на двир, та й гукае в викно:
 — Диду, диду! Будэ вам спать, вставайтэ хату рятувать!
Бо взяла ваша чыстота красоту та понэсла на высоту: як нэ будэ з нэба Божой благодати, так нэ будэ у вас и хаты, щоб зналы як школярив за чуба мняты!
 — Геть к бису, чортив шыбэныку, — крыкнув с просонку дид. — Бо як устану с печи, так ще гирше чуба намну!
Колы як займетьця хата! Так насылу сусиды втушылы, а верх трохы нэ увэсь згорив.
Отаки-то у старыну школяры булы!

Станица Павловская.                               Из рассказа Ефима Пивня

Комментариев нет:

Отправить комментарий