Пивень А.Е.
Пан та поштар

Одын раз йихав якыйсь пан трийкою, а йихать було дуже далэко, так що й нич у дорози захватыла. Обрыдло панови у дорози мовчки йихать, от вин и розбалакався з поштарэм. Став розпытувать його, яки на нэби зиркы. Той показуе батогом у нэбо та й каже:
— Оце, панэ, звэться по-нашому виз, а оце дивка з коромыслом по воду йдэ; ось дэ хрэст, а ото гэть, аж понад зэмлэю сходыть квочка з курчатами.
Розказуе отак поштар та усэ батогом у нэбо тыче, а за кони забув; воны пишлы та й пишлы гэть з дорогы, та якраз и попалы у якусь яму; пидскочив тарантас, пэрэкынувсь набик и пан з поштарэм на зэмлю попадалы.
Пиднявся пан з зэмли, узяв батиг у рукы та як учистыть ным поштаря разив з тры по спыни та й давай його лаять:
— Ах ты дурэнь-дурэнь, та ще й вэлыкый! Ты б же розказував, й про конэй нэ забував. А то бач, по нэбэсному добрэ тямкуеш, а по зэмному — ни!