суббота, 10 февраля 2018 г.

(окончание)
Кокунько П.И.
Заяць дорогу пэрэбиг

Спынюсь трохы, пэрэвэду духа, та впять, а вона трэклята и кроку нэ збавля. Мабудь згоряча я добрэ опэрэзав йи батогом. Спасыби, добри людэ, що йихалы назустрич, здэржалы. Бачуть, коняка бижыть, а чоловик за нэю гоныться, ну, й прыдэржалы, а то, мабудь, до самисинького базару прыйшлось бы бигты. Подякував я, та так и впав на виз — прямо вже дух запэрло! Згодом и Рябко прыбиг,що б його нэлэгка взяла.
 — Задав же тоби роботы заяць, а плюнуть бы на його — хай бижыть, и ничого цього нэ було б!
 — Эгэ! Це ще нэ всэ, почекай трохы. Пройихав на базар, остановывся, а нэщасна худоба так рэбрамы й водыть, пит з нэи як з доща. Выприг, щоб оддыхалась трохы, колы дывлюсь — биля заднього колэса стоить якыйсь чоловик и скалыть зубы, а до нього пидийшов другый и тэж усмихаеться.
 — Що це ты, зэмляче, — каже, — мабудь дуже розбагатив, що замисць дьогтю, смэтаною колэса мажеш!
 — Як, — кажу, — смэтаною?
 — А ось подывысь!
Глянув, аж уся задня половына маточины в смэтани... Так от лыхо!.. Почухав потылыцю... И спомныв на Одарку!.. Колы глядь на повозку, аж и пивня нэма!.. Ой, лыха годына!.. И казав же трэклятий баби, звяжи усих до купы, так ни. по-своему! От тоби й по-своему!..
Прывязав шкапу, розковыряв солому, дэ стояв глэчык зи смэтаною, дывлюсь, а вин уже лэжыть боком на шайби й цилого боку нэма, одни черэпкы.
Мабудь, як биг на пэрэриз зайцеви, воно всэ й пэрэкудовчылось. Що тут робыты, а Рябко спокийно облызуе смэтану. Почухав ще раз потылыцю... Спродав, що осталося, та з жалю выпыв чвэртку горилкы, заприг коня, тай додому.
Бисова собака, мабудь, видчувала свою выну, всю дорогу бигла блызько биля возу, в холодку, ни кроку вид повозкы.  Тай правда! Як бы вин був нэ спужав зайця, а той нэ пэрэбиг дорогы, я б соби спокийно сыдив на вози, глэчык бы був цилый, и пивня нэ загубыв бы, и ничого б нэ було... Вьйихав я у двир, став мовчкы розпрягаты коня, а Одарка до возу, тай надыбала глэчык.
 — А це що? Новый глэчык?
 — Та новый же, — кажу, — хиба нэ бачыш?
 — А старый дэ? — тай розгрибае солому та, як на грих, наткнулась на черэпок вид старого глэчыка. Якым вин выпадком остався там, лыхый його знае. Здаеться и добрэ ж вышукував  я по дорози, наче вси й выкыдав, а выходыть нэ вси. Як бы нэ черэпок, то сказав бы, що смэтану з глэчыком продав, а замисць старого новый купыв, а тэпэр бисив черэпок усэ дило зрадыв. Начала розгрибаты дали, а на дни повозкы мокрисинько од смэтаны. На колэси Рябко облызав, а тут зосталась.
Як накынэться вже тоди на мэнэ Одарка — и сякый, и такый, и пьяныця, и бродяга, и всякого було.
Зло и мэнэ розибрало, тащоб як-нэбудь досадыть й, я з дуру й гаркнув:
 — Та що ты так розвэрэщалась за смэтану? Я й пивня загубыв, от що! Такэ лыхо стряслось — заяць дорогу пэрэбиг, хиба я вынэн? Он на Рябка грымай, бо вин трэклятый звирюку зигнав.
 — Сам, — каже, — вчи Рябко! Тюхтий ты, от що! Куды нэ повэрныся, скризь одни злыдни!
Почало й мэнэ з досады розбираты, та рванув з гужа дугу, а вона спрыснула з рукы, та мэнэ по лоби, и наварыв мургулю. От и ходы тэпэр на вдывовыжу усим. Так от отака халэпа склалась, от нэ вирь тэпэр, як кажуть, що заяць дорогу пэрэбижыть, то добра нэ жды!
Так розказував Якым про свою мургулю, а сусидка його Явдоха казала зовсим другэ. Нэ дуже повирыв йому й Сыдир, знаючи добрэ й Одарку, й його, бо додав:
 — Так! Пиды ж тэпэр до тиеи дугы, що наварыла тоби мургулю, та благай йи, що б вона тоби смальцем чи що помазала, а то довго будэш нэю людэй дражныть!
Злэ глянув на його Якым та, нэ попрощавшысь, и видийшов.
журнал «Чорноморець»
1939г.
№ 3
стр.16-18

Комментариев нет:

Отправить комментарий