понедельник, 21 ноября 2016 г.

Руденко А.В. 
"Про нэчай та сарынь на кичку"
Звидкы взявся казачий бойовый клыч "Нэчай". Був такый Даныло Нэчай (1612г.—10 лютого 1651г.) — казачий войсковый дияч, полковнык брацлавскый (1648 — 1651). Гэрой багатьох народных писэнь. Брав участь у казацкых повстаннях. Був побратымом Ивана Богуна. Нэчай разом из Б. Хмельницким брав участь у пидготовки повстання у 1646–1647гг., втик разом з ным на Сич.
Брав участь у здобутти казакамы Кодака, у бытви пид Жовтыми Водамы, у бытви пид Корсунэм, здобув замок у Бродах. Организував Брацлавскый полк. Потим став одным з соратныкив Максыма Крывоноса, одзначився в боях на Виннычини, пид Мэджибожем. Як брацлавскый полковнык брав участь: у бытви пид Старокостянтыновом, бытви пид Пылявцямы, в облоги Львова та Замостя. Писля повэрнэння до Кыева з воли Б. Хмельницкого Нэчай командував кыивскым гарнизоном, вив пэрэговоры з дыпломатамы Рэчи Посполытой.
Його полк облягав Збараж, видиграв значну роль в Зборивский бытви 1650г., разом з Матвием Гладкым здобув тодишню столыцю Молдавии Яссы, цим прымусывши молдавского господаря Васыля Лупула до укладэння союзу з Хмельницким. В лютому 1651г. попав в засидку и був вбытый в бою ляхамы. Похованый у братньой казацкой могыли.
Нэчай — сымвол доблэсти казачого лыцаря всих часив, идэал стэпняка-вояка.
Сарынь на кичку — дрэвний бойовый клыч казакив. Выраження цэ прыйнято вважать залышком "воровского" языка волзкых розбийныкив, ушкуйныкив. Цэ був бойовый клыч стэпового товарыства. Е тры вэрсии про його походження.
1. Сарынь до XIX столиття значыло чернь, толпа; кичка — высока частына на носу судна. Цэ був прыказ бурлакам убыратыся у сторону и выдать хазяина, шо завсэгда выконувалося бэззапэрэчно.
Цепто до сэрэдыны XVII вику цэ був заклык, по якому вси людэ на судни малы лягать на кичку и чекать, покы проходыть грабування. Слово «сарынь» значить майже то ж, шо «сволота». У понятти прынызлывому часто так и ныни называют артиль бурлак або робочых людэй на судах, яки по Волги ходят. «Кичкою» же назывався нис, або пэрэдний кинэц судна, протылэжный корми. Колы, нападаючи на судно, розбийныкы крычалы: «Сарынь на кичку!», то в справжньому змисти умовного языка ихни слова означалы: «Бурлакы! Лягайтэ, мовчитэ и з мисця нэ ворохнысь!». Потим грабувалы судно и каюту, та й бурлак нэ чипалы; былы ж их, колы вони нэ повыновалыся.
2. За другою вэрсиею, «Сарынь на кичкооо!», з половэцкого языка, пэрэводыться як «упэрэд, соколы». Схоже з татарскым и другымы тюркскымы языкамы. Донскым казакам клыч достався в спадщину од кипчаков, або «саров». Насэлэння казачого Дона спочатку було змишаным, и найбильш дрэвня частына донскых казачих родов («сарынь») являла собою ихних нащадкив. У самых половцив клыч звучав «Сары о кичкоу!» («Половцы, упэрэд!»)
3. За другою вэрсиею, у Прычорноморьи кочувалы сакы, з якымы воював пэрскый цар Дарий I, про шо був залышен Бехистунскый напыс в VI вику до н. э. Язык дрэвних сакив збэригся у якутского народа (самоназва «Саха»). «Сарынь на кичку!» на саха означае «дамо сыльный бий».
Яка вэрсия з трьох вирна — выбырайтэ сами, тому шо ВОЛЯ. Суть у тим, шо у казакив був свий уникальный бойовый клыч, своя СЛАВА, як клыч "банзай" у самураив, вин пэрэжив столиття и дойшов до нас з вамы як сымвол казацтва.

Комментариев нет:

Отправить комментарий