Пивень А.Е
Торба смеха и мешок хохота
Краснодар, 1995

«Яка робота, така й плата»

 Прынис раз чоловик до одного коваля пуд зализа та й пытае:

 – А що, ковалю, чи выйдэ з цього зализа лемиш?

 – А як-же, добрый будэ лемиш.

 – Ну, так скуй мэни, – каже, – та тилькэ швыдче.

 От й заходывсь коваль: куйе та й куйе, а дали й каже:

 – Ни мабудь, лемиш нэ выйдэ, а выйдэ шкворинь.

 – Ну, добрэ, робы шкворинь.

 Стукав, стукав коваль:

 – Ни, – каже, – шкворинь нэ выйдэ, а выйдэ сокыра.

 – Чы сокыра, то й сокыра.

 Кував, кував:

 – Ни, мабудь, зроблю вам долото.

 Робыв, робыв:

 – Ни, нэ будэ долото, а будэ швайка!

 – Та гаразд, нэхай будэ швайка!

 Плэскав, плескав:

 – Ни, нэ выйдэ швайка, а выйдэ шыло.

 – Та чы шыло, то й шыло.

 Заплэскав коваль останний кусочок зализа, загострыв, та в воду, – воно й зашыпило.

 А чоловик тоди й каже:

 – Э, так це нэ шыло, а выйшов пшык!

 – Давайте-ж, – каже коваль, – гроши, дуже багато роботы було!

 – Прыходь-же по гроши завтра до мэнэ до дому.

 Пишов коваль на другый дэнь по гроши и хлопця з собою узяв, того що в кузни джухае.

 – Гляды-ж, – наказуе хлопцеви коваль, – як буду я гроши просыть, та мало даватымэ, так и ты кажы: прыбавтэ, дядьку, ще, бо роботы було багато.

 Прыйшлы. Чоловик впустыв коваля у хату, та й заходывсь давать йому мэтэлыци, а хлопэць стоить у синях та й гукае:

 – Прыбавтэ, дядьку, ще, бо роботы було багато!

 Ст.Шкуринская

 Из рассказа Ивана Пивня