суббота, 2 ноября 2019 г.

4-я часть
Пивень А.Е.
Рак-нэборак-ззаду очи
(картына-сцена з життя на Кубани козакив чорноморцив)

           Я в а   7

Отаман и днювальный.
Днювальный. (Про сэбэ). Оце як раз пид стать: трэба мабуть доложить, шо мэни змины нэмае. (Прыкладаючи руку до шапкы). Дозвольтэ доложить, господын отаман!
Отаман. А шо такэ?
Днювальный. И доси, господын отаман, нэмае мэни змины, а стою я з самого утра: ище нэ снидав и нэ обидав.
Отаман. Отака чортова робота! Як же воно так?
Днювальный. А хиба ж я знаю? Воно пры нашому правлэнии и давно так вэдэться. Як колы, так ждэш у нэдилю змины до саминького вэчора.
Отаман. Так от хамовой нэвиры порядкы! Ну, хиба це козацька служба? Хиба це добрэ козацькэ товарыство? Це якась чортова свайба, та й годи. Та чи скоро я вывэду усю оцю дурныцю?.. (До днювального). Ну, добрэ, шо ты мэни самому про це сказав. Ось я визьмусь за их з другого боку, бо выдно мало им тилькы прыказувать, а трэба усякого ще й заставыть робыть тэ, шо я хочу.

         Я в а    8

3 канцелярии выходыть помошнык отамана, молодый ще уряднык, у черкэсци, з шашкою и рэвольвэром пры боци На голови шапка з урядныцькыми галунамы. Слидком за ным ще дижурный.
Помошнык. (Прыкладаючи руку до шапкы). Чого звольтэ, господын отаман?
Отаман. Здрастуйтэ, помошнык!
Помошнык. Здравия желаю, господын отаман!
Отаман. Скажить вы мэни, Бога рады, якый вы мэни помошнык, колы я нэ бачу од вас ниякой помочи?
Помошнык. Та наче ж я, господын отаман, у всякому дили стараюсь и роблю шо слид?
Отаман. Якэ тут у чортового батька старання, колы вы нэ выповняетэ моих прыказаний?
Помощнык. Якых прыказаний, дозвольтэ дознать?
О т а м а н. (3 сэрцем). Усякых! Шоб я нэ прыказував, ничого того нэ робыться, а у правлэнии така роспущеность, такэ бэзладдя, шо дали никуды! Так дуже уси стараетэсь, так за дило гарно бэрэтэсь, як ото чорт лэтыть, та й ногы звишав! Докы воно отак будэ, я вас пытаю?
Помошнык. Нэ можу знать, господын отаман, черэз шо я вам став нэвгодный и чим провынуватывся?
Отаман. Черэз тэ нэвгодный, шо нэ робытэ того, шо трэба. Чого ось дижурный нэ знае свого рапорта?
Помошнык. Вынуват, господын отаман! Усим дижурным я постоянно прыказую, а ось цьому нэнароком забув сказать.
Отаман. Забув? Ото и добрэ! Так от, шоб вы бильше нэ забувалы, я вам прыказую: усякым утром шоб до мэнэ з рапортом выходылы нэ дижурни, а сами помошныкы, и оцю обовьязанность з завтрашнього дня вы починаетэ пэрвый. Дижурни нэхай рапортують другому начальству, кому слид.
Помошнык. Слушаю, господын отаман.
Отаман. Так будэтэ мэни рапортувать, покы нэ научитэсь добрэ сами и нэ понаучуетэ усих дижурных.
Помошнык. Понимаю, господын отаман.
Отаман. Це одно. А тэпэр скажить мэни, черэз шо оце из самого утра стоить козак голодный, а змины йому нэмае?
Помошнык. Та ще и доси козакы нэ зибралысь.
Отаман. Чого ж це так?
Помошнык. Нэ можу знать, господын отаман...
Отаман. (Пэрэбывае з сэрцем). Як то «нэ можу знать?» Вы повынни добрэ про тэ знать, бо вы есть старший начальнык усього козацького наряду пры правлэнии!
Помошнык. Дозвольтэ доложить, господын отаман! Наряд зробыв старый помошнык, шо сьогодни зминывся, а я прыйшов на готовэ. Може наряднык погано загадав, або може козакы розлинувалысь — погано сходяться на службу...
Отаман. Та по-вашому то воно так, а я ось думаю зовсим по-другому. Мэни здаеться, шо тут ни нарядчик нэ вынуватый, шо погано загадав, ни козакы, шо розлинувалысь и погано сходяться на свою козацьку службу. У всий выни тут одни мои помошныкы!
Помошнык. Ничого мы нэ можемо, господын отаман, поробыть з нымы — нэ хочуть слухаться.
Отаман. Та отакых помошныкив, як вы, нихто, звисно, и слухать нэ будэ!
Помошнык. Колы ж народ дуже роспущенный...
Отаман. (Пэрэбываючи). Вы ж их и пороспуськалы, бильш нихто!
Помошнык. Та хто його знае, а тилькы трэба за их добрэ узяться, господын отаман, та батькивською рукою усякому чуба намнять, так отоди и козакы будуть, як козакы.
Отаман. Так шо ж вы дожидаетэ, покы я за це дило визьмусь?
Помошнык. Та звисно, господын отаман, на тэ ж вы и батько над цилою станыцею. Як бы вы за их узялысь, як слид, так усякый бы послухав.
Отаман. Так он воно шо! А я, прызнаться, и доси того и нэ знав! Добрэ, як шо так. Я и сам давно бачу, шо бэз мэнэ вы кулишу нэ зварытэ. Тилькы я найупэрэд добрэ визьмусь за своих помошныкив, шоб воны сами зналы, як трэба служить, так аж тоди, мабуть, уси дила пры правлэнии пидуть на лад, та й козакы будуть добрэ слухаться.
Помошнык. За воли вашой, господын отаман.
Отаман. А шо, може це вам нэ до-души?
Помошнык. Никак нет, господын отаман, — наше дило служить по правди та слухаться.
Отаман. Ну, гаразд. Колы есть охота служить та слухаться, так от же слухайте добрэ, шо я зараз казатыму. Строго и нэодминно прыказую вам: новый наряд козакив и усих служащих пры правлэнии на другый тыждэнь загадать зарани, а в суботу, як задзвонять у церкви до вэчерни, шоб уси булы тут, як одын. Хто у показанэ врэмя нэ прыйдэ, прытягты сылою, и за тэ в наказание будэ вин служить дви нэдили пид ряд. Нэхай нарядчик отак загадае усим, та шоб и сам вин у суботу був тут з новым нарядом. Старого наряду из правлэния нэ пуськать, шоб уси булы на мистах. Колы новый наряд збэрэться, зробыть йому пэрэклычку и тоди уже доложить про тэ мэни. Я сам новому нарядови прыкажу и розтолкую уси його обовьязанности, а писля того уже вин зробыть змину старому нарядови. Отакый порядок шоб був кожного тыжня, для чого я дам вам мое рукопыснэ прыказание и вси помошныкы нэхай на йому роспышуться. Якый помошнык нэ зробыть так, як оце я прыказав, будэ тэж служить пры правлэнии дви нэдили пид ряд, умисти з тымы дижурнымы та козакамы, яки поганою службою, чи якым ослушанием того зароблять. Чи добрэ вы усэ розибралы, шо я прыказую?
Помошнык. Розибрав чисто усэ, господын отаман.
Отаман. Шо ж, як воно вам здаеться?
Помошнык. Та усэ так добрэ, шо лучче и выдумать нэ можна. Пидогналы у саму точку!
Отаман. Глядить же, шоб и вы усэ пидогналы у точку, а то лыхо вам будэ!
Помошнык. Постараюсь, господын отаман.
Отаман. Побачу на дили, якэ у вас буде старання. Ну, а ось днювальный всэ ж такы стоить голодный. Чи есть у правлэнии хоч одын вэрховый козак?
Дижурный. Одын есть, господын отаман, тилькы шо заявывся з конэм на одынарну службу; а стари чисто уси в розгони.
Отаман. Добрэ. Пиды ж прыкажи йому, нэхай зараз сядэ на коня та пойидэ загадае завдругэ тым козакам, яки назначени на днювальство отут у калидори. Та нэхай нэ прозьбою их просыть, а прямо в потылыцю гоныть.
Дижурный. Понимаю, господын отаман. (Идэ у канцелярськи двэри).
Отаман. (До днювального). А ты, козаче, пидожды уже, будь ласка, покы прыйдэ тоби змина. (Дистае з кышени гаман, выймае гроши и дае днювальному). Ось тоби на табак за добру службу.
Днювальный. Покорно благодарю, господын отаман.
(Отаман идэ у свою кимнату, а помошнык у канцелярию).

Календарь альманах Вольного казачества на 1930 год
стр. 248-266

Комментариев нет:

Отправить комментарий