=================================

Александр Пивень
Правдыва байка про всэсвитнэ лыхо з бидою

Сидило колись Лихо з Бидою
Пид великою зеленою вербою,
Що росла над самою водою.
Росте верба, виття униз спускаэ,
Та на веселий родник позираэ,
Що из-под ней додолу збигаэ.
А Лихо з Бидою, сидячи пид вербою,
Усе гризлись та лаялись по-миж собою.
Дуже докоряло Лихо Виду:
«Що куди я, каже, не пиду,
Немаэ через тебе у цилому свити
Ни добра, ни толку, ни ладу!»
А Бида слухала та реготалась,
Аж за бока свои хваталась;
«Що куди я, каже, не поткнусь,
Скризь на прокляте Лихо и наткнусь».
Тики, тоди, каже, буде в свити любо та тихо,
Коли на-вики пощезне анахтиньске Лихо!»
А зелена верба росте соби тихо над водою
Та спокийно слухає як лаються Лихо з Бидою;
А на при-кинци й каже им тихенько
Спустивши свое виттячко низенько:
«Виками я чую вашу лайку и добре розумию,
Та тильке ничого вам доброго не вдию,
А скажу лиш без сварки, а зовсим тихо,
Що скризь по свиту од Биди встаэ Лихо.
И до тиэи пори в свити не буде щастя
Поки вас обох на-вики на задавит трясця!»
Отак колись давненько, ненароком,
Зробилась зелена верба пророком,
Й пишла та правдива байка повсюди
Од усяких людей, та на други люди.
.............................................................
Узялось тоди Лихо з Бидою скризь бидувати,
Та по-миж людьми добре панувати,
И скоро увесь свит од их замутився!
И усякий чоловик из толку збився!
Пишла по всьому миру страшна турбота,
Розпука, голод, бийка, та голота.
И теперь скризь гукают бидни люде:
«Коли-ж по-правди в свити буде?
Коли настане для всих людей щастя?
Коли задавить Лихо з Бидою трясця?»
А ось теперь, зовсим уж недавно,
Росте тут недалечко-справно,
Велика та дуже рясна вербиця,
А с пид ней струмочком вибигае водиця.
Прийшла часом бабуся до вербици
Щоб набрати у видерце водици,
Коли чуе на вербици зозуля гукаэ
Та жалибно-голосно промовляэ:
«Ку-ку! Ку-ку! Горазд им на муку!
Ку-ку! Ку-ку! У голову, в руку!
А бабуся-ж та дуже старенька
Та ще й добро таки глухенька,
Так вона часто недочувае,
Та через те в зозуленьки й питає:
«Ой, кому-ж ти, зозуленько, кукуеш?
Кому добро чи недолю вищуеш?»
А зозуля знов гукає — «Ку-ку!
Годи вам терпити таку муку!
Я вищую про Лихо з Бидою,
Що немаэ вам од них покою.
Нехай увесь народ встане, ку-ку,
Нехай визьмуть вси люди по дрюку,
Та бьют добре по голови, ку-ку,
Подле Лихо, та Биду-гадюку.
Тоди прийде на увесь свит щастя.
Лихо й Биду скризь задавить трясьця».

Казакия
№ 2 1961 год
стр. 21-23