понедельник, 8 апреля 2019 г.

Александр Пивень

Слава козача нэ вмрэ — нэ загынэ!
(На позыченый старый мотив)

Гэй, нэ дывуйтэ,
Добрыи людэ,
Що на Кубани так стало;
Що там козача
Слава й удача,
Буцим на-викы пропала.
Дэ-ж там пропала?
Знов вона встала,
Прямо стоить — нэ зигнэться,
Покы за волю
Й кращую долю
Сэрце козацькэе бьеться.
Ни, нэ пропала —
Каминэм стала,
Будэ й во-викы стояты,
Покы козацтво,
Щирэ юнацтво
Крий ридный будэ кохаты.
Слава козача,
Хыст и удача
Бильше у нас нэ загынэ,
А скризь по мыру,
Людям на виру,
Сывым голубоньком лынэ.
Правда-ж козацька
Стала знэнацька
Тэрном густым край дорогы:
Виття колюче
Й слово пэкуче
Ворогам кыда пид ногы.
Чуетэ, хлопци,
Паны-молодци,
И вси козаченькы жвави?
Вирьтэ старому —
Диду сидому:
Будэ козачество в слави!
Кыньтэ ж журыться,
Гляньтэ — дывиться,
Що тэпэр диеться в Прази:
Як там юнацтво,
Вильнэ козацтво
Стало в вэлыкий повази.
Гэй, там юнацтво,
Щирэ козацтво
Гучно до гурту склыкае:
Вильных до вильных,
Щирых та вирных
В сылу вэлыку збывае.
Сэрце радие
Як всэ мицние
Правда козача и сыла.
И як ворожу
Сылу сторожу
Глыбоко в сэрце вразыла!
Хай з нас кэпкують,
Лають, глузують
Ворогы вси наши злючи:
А мы од того
Глузду дурного
Крипче зибьемся до кучи.
Чуеш, вражина,
Злый зубоскалю?
Смих твий дарма нэ мынэться:
Добрэ мы знаем,
Лыш дожидаем, —
Хто напослид засмиеться.
Смийсь, рэгочися.
Та й бэрэжися —
Прыйдуть ще дни твои скрутни:
Бо як ударэ
Грим той из хмары, —
Так засмиешся на кутни!

(журнал «Вольное казачество» № 37 стр. 5)

Комментариев нет:

Отправить комментарий