вторник, 15 сентября 2020 г.

Байка

     У нэдилю, колы царыця могла прыйняты чорноморцив, у царську палату зъихалося багато знатного панства, чужезэмни послы, министры, гэнэралитэт та багато высоких урядовцив; вси воны булы багато одягнэни в европэйськый одяг и до цих людэй увийшлы люды з голэными, як долоня, головамы, а посэрэдыни головы тилькы був довгый чуб, шо замотувавсь дэ-килька разив за ливэ ухо, широки та довги вуса; одэжа дывна, якась мишанына польського з татарськым, в червоных з высокыми пидковамы чоботах, або як звалы их сапьянци. Старший ихний с. т. Головатый в широченых штанях, в зэлэному жупани, выгантованному золотом з нашивкамы галунив, його полковничой ранги, в билий з закынутыми назад рукавамы черкесци, тэж золотом гантований зи всима ордэнамы на грудях, в червоных сапьянцях зи срибными пидковамы, увийшов с суворым выглядом, нэ звэртаючи ниякой уваги ни на кого. Вин встав на указаному йому мисци — вси останни дэлэгаты за ным.
     Само собою, шо всэ зибрання звэрнуло свою увагу на такых «необыкновенных людей». Головатый писля розказував, шо в ту хвылыну, колы вин прыправлявся прэдставытысь царыци, та вид нэи почуты долю свого вийська, болило його сэрце, шо пры двори руськой царыци, чув руськых вэльмож, яки говорылы нэ з чужинцямы, алэ миж собою, руськи з руськыми на французькый мови...
     Царыця увийшла до прыймаючой залы и зараз же пидийшла до чорноморцив. Як тилькы царыця пидходыла до Головатого, було выдно як вин зовсим пэрэминывся, выпрямывся, очи його загорилыся та всэ облычча зминылося, выдаючи з сэбэ нэначе якийсь жар. Вклонывшися царыци, вин почав говорыты голосно, з чистою росийською вымовою та прыемным тоном:
 — Всеавгустейшая монархиня, всемилостивейшая Государыня! Жизнедательным державного веления твоего словом, из неплодного бытия прерожденный, верный черноморский кош приемлет ныне дерзновение вознести благодарный глас свой и купно изглаголити святейшему величеству твоему глубочайшую преданность сердец их. Прими оную как дань, довлеющую тебе, премудрая Монархиня! Прыймы... и уповающим на сене крылу твоею, пребуди прибежище, покров, радование... Та й годи!
     Царыця ласкаво выслухала промову Головатого, подала йому руку, яку вин ставши на колина трычи поцилував — а потим заплакав. Царыця ще постояла одну мыть, потим оточилась и выйшла з прыйомной залы.
Колы царыця одийшла в свои покои, як потим розказував сам Головатый: «Господы, як всэ зминылося, вэлыки паны кынулыся до нас, сталы нас витаты, тыснуты рукы, просылы знайомства. Найбильше хвалылы мою промову та просылы поясныты, шо значать слова «та й годи».

журнал «Чорноморець»
сентябрь, 1938 года
стр. 9-10

Комментариев нет:

Отправить комментарий