среда, 22 января 2020 г.

(окончание)
2-я часть
Пивень А. Е.

Як наши козакы брэшуть

 — Бач, до чого добрэхався! Выбрэхав на цыгарку табаку! Ну, закуры та брэшы дали.
 — Добрэ. Як вэрнулысь мы з дядьком из службы додому, так зачалы хозяйнувать. А достаткы у нас булы звисно яки: чорт-мало ничого! Тилькэ и худобы було — старый цап та руда собака; от й заходылысь мы з дядьком полэ орать; запряглы у соху цапа та собаку. Собака лягла, а цап нэ вэзэ, та й нэмае дила! Шо його робыть? Та насылу дядько догадався! Заприг цапа упэрэд, а на рогы настромыв шматок хлиба, а собаку ззаду; так собака пнэться за хлибом, а цап тикае од собаки, та як зачалы тягать соху, так аж тры дни бигалы, та нияк нэ выдэржым! Бигалы-бигалы мы навскачь за сохою, та й наоралы стилькэ рилли, що и оком нэ зкынэш! Як лиг собака на рилли, так тилькэ толуб та хвист нэ на паший, а то чисто всэ на паший.
Як уродыло ж на тим поли просо! Так мы нажалы стилькэ кып, що й щоту нэ дамо. Усэ б добрэ, так никуды просо складать, як у скырды скласты, так погние, а у повитии — нэ вмищаетьця. Так дядько додумавсь старою головою: забрав уси копы в рядно, та склав на комини в хати, воно й до-дила! И просторо и сушка добра, а на двори як раз и дощи пишлы.
Як унадылысь же у просо мыши та й зачалы на пшоно пэрэводыть, так мы досталы кота та й посадылы од мышей у проси. Як зачав кит за нымы ганятьця, так усэ просо помолотыв й горшкы побыв, так и осталысь мы той рик бэз хлиба и бэз каши!
Та тилькэ мы з дядьком з того разу нэ зрябилы, та сталы ще дужче хазяйнувать; як заходымось було, то й орэмо од льоду до льоду, та й забогатилы. От як забогатилы та й постройилы у двори аж тры вынбары; у одному був мак, у другому — так, а в трэтьому килочкы по стинах, що ципы вишають; завэлось у нас тоди святого хлиба у волю, так що було и нэ зъйидаемо, як дэ выпросым. Та й копийка стала волочытьця. бо грошей дивать було никуды. Пийшов я раз на базарь та й купыв годовалого кабанця, та такый попався доридный, що, мабудь, хунтив з пьять було в йому — насылу додому донис. Став я його колоть — нияк нэ заколю, уси голкы поломав, та насылу ножем доризав. Заходывсь я того кабана пэкты, так пич нэ топлэна. Обгорнув я його у кожухы та й засунув у пич, так вин и в нэтоплэний добрэ уприв! Посидало симэйство йисты, а мэни нигды систы. Посадылы мэнэ за плэчыма та й далы мэни пыриг та тикать за пориг!  Дэ нэ взялася вража оса, як ухватыть мэнэ за волоса та й потягла пид нэбэса. Долэтила до самисинького нэба та й кынула видтиль додолу. Полэтив я сторч уныз та в болото по сами уши влиз! Зачав вылазыть — нэ вылизу. Колы зачала чапля у менэ на голови гниздо мостыть, та й нанэсла яець. Дэ нэ взявся вовк, хотив яйця пойисты, так я учепывся йому за хвист та як тюкну, так вовк мэнэ за ляку так и вынис з болота на сухэ!
Прыйшов я додому, аж там гульбыще — и свита Божого нэ выдно! Пытаю людэй, що тут такэ? А мэни й кажуть, що дядько оженывся, та дид народывся, так заразом свайба й хрэстыны. «Оце добрэ, — кажу, — тэпэрь и я погуляю!» Як зачалы мы з дядьком людэй угощать: прынэслы у бэздонний бочки горилки, так дядько заходывсь нэдовбаным ковшем обносыть, а я начав макогоном сылувать. А дали дядько гостям и каже: «Ходыть, добри людэ, вэчерять!» Та посадыв людэй над ричкою, подавав ложкы та й каже: «Оце засолылы мы ричку, та вы йижтэ щербычку, а на споди будэ рыбка».
Так людэ ти зачалы нам дякувать, так дядькови чысто увэсь чуб обдякувалы, так що й узятьця низащо, а я молодчый був, так успив додому втэкты.
Ото я й кажу дядькови: «Як отакэ вэсилля справлять, так давайтэ лучше будэм барышувать». Та я и повив у Павливку на базарь цапа на продаж, бо вже старый став. Хто нэ спытае за цину, так я в отвит, що нэ продаю, а на волы миняю. Слухалы-слухалы мэнэ людэ, та подумалы, що я з йих глузую. Як зачалы того цапа куповать, як зачалы мэни сынимы та краснымы давать, так насылу додому долиз.

(Из рассказа Якова Лысенка и др.
Хутор Челбасский)

Комментариев нет:

Отправить комментарий