среда, 22 апреля 2020 г.

О. Олесь
Моий матэри

Прыснылося, шо я вэрнувсь до дому...
Иду, дывлюсь: мий край... моя зэмля...
Як в мори, в сонцю золотому
Сады, и сэла, и поля.

Иду зэлэною мэжею, —
Кругом хвылюються жита...
И над погаслою душею
Знов сходыть зирка золота.

Ось-ось дийду до хатоньки моеи,
Дэ Маты ждэ мэнэ и нэ ждэ...
Я скрикну: «Матинко!» — до нэи, —
Вона на груды упадэ...

...И довго будуть лытысь слиз потокы
И в ных брэнитэмуть слова:
Я ждала, ждала цили рокы
И вьяла, сохла, як трава...

Прокынувсь в нэби раювання...
И всэ збагнув и... похолов...
Иду пустэлэю выгнання
И на каминнях моя кров.

10 февраля 1928 года
журнал «ВК» № 5
стр. 2

Комментариев нет:

Отправить комментарий